4 березня - день народження Володимира Івасюка.
Торкнулись пальці клавішів блискучих
Й застигли звуки у повітрі, мов туман …
Полилась музика. Спокійна – та пекуча,
У далечінь, в безкрайній океан.
Полилась, попливла на всіх вітрилах,
Запахла цвітом спілої зорі …
Невже людина чудо це створила,
А, може, спів небесних це створінь?
А, може, танців це чарівні звуки,
Чи вранішня росиця на траві ?
Ні, це чарівні музиканта руки,
Та ніжне серце і душі вогні.
В просторі плину століть
Часом з’являються постаті,
Якими пишається світ,
Які мов посланці із космосу…
Один з них – це Володя Івасюк,
Співочий світоч із народу - і по праву, -
Його пісні лиш радість і любов несуть,
А він зазнав і
підлості і зради.
Писав Володя
музику класичну,
І до спектаклів
музику писав.
Хоч вже
закінчив інститут медичний,
Та музику він
більше все ж кохав.
Пісні Володі – це скарбниця України,
Такої популярності ніхто не знав.
Цей водограй співав через вогонь і стіни,
Про матір, квіти, про
любов співав …
Талант мов джерельна
водиця,
Мов птаха, тріпоче у серці,
Його не зламає і криця,
Його не спіймати, не стерти.
Напевно не знали цього
Радянські нудні бюрократи,
І птаху підбили крило,
Не дали у небо злітати.
«Червона Рута» линула над світом,
В домівках, вулицях, і телерадіоефірі,
Не признає чиновник, і не вірить,
Народ признав і полюбив, повірив.
За що, ну чому так все сталося?
Хто ж злочин зробив проти нього?
У небі пісня дзвінка обірвалась…
Не вберегла Україна пісенного генія свого…
Ще в той пам'ятний день, як Володя родився,
Люди йому заподіяли лиха:
З халатності лікар щось не додивився,
І розчин кислотний закапав в повіки.
Дитя нерозумне заплющило очі,
І це врятувало малого Володю,
Скотились по личку дві чорні доріжки,
Мов чорнії сльози – провісники долі.
Провісники долі або Божий знак,
Що лиха зазнає в житті цей юнак.
Хтось не сприймав його творчість уперто,
А хтось заздрив славі його – в житті, і посмертній.
Хтось просто байдуже пройшов стороною.
Хтось знав – та боявся КДБ з Москвою.
Хто ж винен, що страшний цей злочин
Так нерозкритим досі і зостався ?
Хто ж посприяв, що кат-злочинець
В Брюховецькому лісі заховався ?
Той день, сльозами смутку оповитий
Собі у коси заплела весна.
Стояв народ сумний, і зляканий, збентежений,
А в їх серцях ще свіжа рана, борозна…
Його мелодії – це ніби промінь світла
Це ніби крик душі, палкий вогонь.
І кожна пісня, мов маля тендітне,
Черпає силу духу і тепло долонь.
О, люди, люди! Може, досить вже терпіння ?
Трагічна смерть Володі кличе до спокути
Одна надія – на людське сумління,
Не маємо ми права, щоб забути
Поета, Композитора, Митця!
Пошли нам, Боже, віри, мудрості і сили
Дізнатись гірку правду до кінця
І дати його пісні другі крила.
скульптор Любомир Кукіль памятник Івасюку в Брюховичах:
Немає коментарів:
Дописати коментар