Фестиваль дитячої пісні "Веселка"

     Сьогодні відбувся перший відбірковий тур фестивалю дитячої естрадної пісні "Веселка". Жовківський Центр Творчості радо приймав юних співаків нашого району в своїх стінах. Нашу школу цьогоріч представив дует дівчат-шестикласниць у складі Макоданської Інги та Сковронської Вероніки. Вони виконали пісні "Весна" Олександра Єрмолова та "Ми хочемо миру" Альони Загребельної та Добривечер Анастасії. Щиро дякую дівчаткам та бажаю успіхів у навчанні та творчості. Мені щастить на гарних, талановитих учнів. Спілкуватися з такими дітьми - одне задоволення. 

Перший крок до Нобелівської премії

          Михайло Казінік - мистецтвознавець, музикант, поет, письменник, філософ, людина, без сумніву, одна з найерудованіших в сучасному суспільстві. Пропоную вам прочитати його роздуми про значення музичного мистецтва для людей (особливо дітей!), взяті мною з чергового інтерв'ю митця і перекладені на українську мову. Сучасним батькам варто прислухатися до слів Михайла Казініка:

         "Ми народжуємо чудових дітей — розумних, з гарними оченятами, в 6-7 років віддаємо  їх в школу... Що ми отримуємо на виході, після того,  як діти по 6 і більше годин на протязі 11 років навчалися в педагогів? Адже на виході повинна бути еліта! Кого ж ми випускаємо? На якій мові вони — випускники — розмовляють? Які думки рояться в їхніх головах?

Іноді я беруся  почитати їхні  форуми. Років 30 назад я не міг уявити нічого подібного. Принцип сучасного форуму такий: пишеться розумна стаття, після цього перший учасник форуму сварить автора статті, а другий учасник форуму сварить першого. На цьому обговорення , як  правило, закінчується.

          Але ж школа — скільки років, скільки книжок прекрасних... Що ж там не те? Все!

Якщо ми хочемо чогось досягти, нам потрібно несподівано сказати самим собі, що майже нічого із старої школи недійсне. Учитель географії розповідає про  географію Португалії, учитель історії — про історію Франції, а на фізкультурі вивітрюється і те, й інше.

          А що, коли не намагатися впхнути в дитину інформацію, не давати якісь кусочки, а навчити його мислити і  радіти процесу мислення, навчити його відчувати, пов’язувати між собою події, явища. Адже що таке географія? Місце! Що таке історія? Час! А все інше? Культура!

Сьогодні в освіті першочергова увага приділяється  математиці, комп’ютеру, іноземній мові (всьому тому, з чим легше досягнути «красивого» життя), при цьому педагоги майже відійшли  від музики (периферійний предмет!), літератури (досить і  факультативного ознайомлення), а така екзотика, як історія живопису, історія релігії, взагалі ніколи у нас не вивчали. І все ж люблячі мами і тати смутно здогадуються, що, вийшовши в життя, їх чаду прийдеться щоденно будувати відносини, робити моральний вибір, прийдеться бути людиною. Цьому навчає не математика, а література, мистецтво.

              Через те нам, нашому суспільству потрібно сьогодні кинути  всі сили на розвиток культури. Бо що таке культура? Це створення душі. І це  — найбільш головне. Тому що скільки б ми не говорили про культуру сили, м’язів, нам будь-яка тварина дасть 100 очок вперед, а якщо ми говоримо про культуру соціуму, то нам до мурашника, як до дальньої галактики.

             Та немає поки що у нас такої школи, в котрій математика, музика, історія, географія і література будуть частиною одного цілого. А людині вже 14-15-16 років. Як вона може собі допомогти, щоб проникнутись цією ідеєю більш глибше? Що їй читати, що їй слухати, что що дивитися? Я б порадив починати з Роберта Шеклі, Рея Бредбері, Кліфорда Саймака. Американські письменники-фантасти видавали вражаючу, дуже глибоку філософію, просто добре завуальовану. Це була когорта великих мислителів. Вони писали не про те, як там люди в космосі живуть, а про нас із вами, про наші з  вами життя.

Що стосується музичного виховання, то у мене принципова позиція. Музика повинна бути у школі головним предметом! Про це нам говорить вся антична культура. Серед семи вільних наук музика та риторика стояли на першому місці взагалі. И ще логіка до них додавалась. Адже не корисними копалинами характеризується та чи інша країна, а музикою і творами мистецтва, в котрих відображена душа народу. На одному із вручень Нобулівської премії я запропонував задати кожному нобелівському лауреату в момент його появи в  дверях Концертхюсета питання про його ставлення до класичної музики. Глядачі навіть не підозрювали того, що в абсолютної більшості лауреатів все дитинство було заповнене класичною музикою. І цілком логічно, що, відкриваючи  Нобелівський концерт, я сказав таку фразу:
«Дорогі мами і тати, бабусі та дідусі! Якщо ви хочете, щоб ваша дитина зробила перший крок до  Нобелівської премії, починайте їх освіту не з математики чи хімії. Починайте з музики. Ейнштейн зі скрипкою — не випадковість. Країни, що цього не зрозуміють, ніколи не подарують світові Нобелівських лауреатів. Тому що велика музика — харчі для мозку з дитинства».

Я вірю, що в людей шлях від вуха проходить через серце, а не через шлунково-кишечний  тракт. Що вони більш схильні сприймати  прекрасну  музику і тонку поезію, ніж рекламу чіпсів. Просто злегка заплутались, втратили орієнтири. Живуть в скаженому ритмі — багато працюють, щоб забезпечити собі комфортне життя  , бути не гірше, ніж інші, дати освіту дітям, щоб вони також могли працювати...

та якщо вдуматися, все це перетворюється на замкнуте коло і не не залишається місця для найголовнішого — пізнання світу і всесвіту. Саме в цьому є сенс життя  і сенс мистецтва: занурюючись у світ прекрасного, людина розвивається і росте.

Культура — насамперед. Все інше –  потім!

За матеріалами інтерв’ю  з Михайлом Казініком: 
zhukvesti.ru, aif.ru, classica.fm, 
media-objektiv.com, aif.ru, kazinik.ru

Джерело : http://www.adme.ru/svoboda-psihologiya/pervyj-shag-k-nobelevskoj-premii-1245565/ © AdMe.ru