середу, 24 березня 2021 р.

Казковий світ.

 Сьогодні ми з вами помандруємо у незвичайний світ арабського мистецтва; у світ казок та незвичайних ритмів, у світ каліграфії та арабських візерунків.



Додаткова інформація до уроку:

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО АРАБСЬКУ МОВУ:

В арабській, на відміну від мов з латинською або кириличною графікою, немає заголовних букв. Тому імена, географічні назви, а також перше слово в реченні пишуться як і будь-яке інше слово. Тож не дивуйтеся, якщо раптом єгиптянин напише англійською мовою всі слова з маленької літери, в тому числі ваше ім’я.

Почнемо із загальних фактів про арабську мову.

Кількість носіїв мови та її діалектів у світі – 422 млн. чоловік (за даними на 2009 рік).

Арабська є офіційною мовою 26 країн, а також ООН, Африканського Союзу, Ліги арабських держав.

Для Дня арабської мови в міжнародному календарі була обрана дата 18 грудня. У цей день в 1973 році Генеральна асамблея ООН включила арабську мову в число офіційних і робочих мов Організації об’єднаних націй.

Сучасна розмовна арабська розпадається на 5 груп діалектів. Крім того, налічується більше 30 арабських територіальних діалектів. До того ж у кожній країні існують ще й свої, місцеві діалекти.

Літературна арабська – єдина. В арабських країнах – це державна мова, мова преси і телебачення.

Єгипетський діалект вважається найзрозумілішим для всіх арабомовних, тому в багатьох арабських країнах університети і школи воліють наймати на роботу викладачів і вчителів з ​​Єгипту.

На арабській пишуть справа наліво.

Арабська мова вважається однією з найбагатших і чистих, ясних мов. Якщо спробувати перевести п’ять сторінок арабського тексту на будь-яку іншу мову, наприклад, українську, то переклад виявиться в два рази більшим за обсягом, ніж текст оригіналу. Досить згадати переклади Корану – вірніше сказати, не переклади, а розтулмачування змісту.

Багатство арабської мови викликає подив іноземних філологів, яким арабські тексти здаються надто складними для перекладу. Будь-який переклад з арасбкої мови лише приблизний. Ось чому інші мови не мають адекватного вираження лексичного багатства арабського мову. Араби не дозволяли собі вживання слів незрозумілих або “порожніх”, і саме прагнення до точності вираження думок зумовило досконалість і складність арабської мови.

Наприклад, привітання “доброго ранку” в арабській мові має численні варіанти:
Сабах елькхер – Доброго ранку.
Сабах ельфоль – Ранок жасміну.
Сабах іннур – Світлого ранку.
Сабах ельешта – Ранок вершків.
Сабах ельвард – Ранок квітів.
Сабах ельгамель – Ранок краси.
Сабахак Ешта – Твій ранок вершків.

І це не порожня гра слів – кожен варіант вітання вживається в певній ситуації, позначаючи ступінь близькості людей, які вітаються. Нейтральні варіанти – перші три, далі емоційна забарвленість наростає, і останні декілька варіантів призначаються для родичів, друзів або коханих.

Запозичення з арабської мови в нашу

Кожен з нас трошки володіє арабською. В українській мові досить багато слів, запозичених з арабської. Зазвичай, арабські слова потрапляли в нашу через мови-посередники – латинську, турецьку, перську, західноєвропейські.

Крім екзотичних слів на кшталт джин, джихад, візир, гашиш, гарем, жасмин, султан, шербет тощо, арабськими за походженням явялються деякі назви зірок та сузір’їв (Альдебаран, Альтаїр), ряд наукових термінів (алгебра, алхімія, алгоритм), слова: арсенал, алкоголь, цифра, зеро, альманах, газель, факір, халва, сезам, тариф, муслін і багато інших.

Назва військового звання “адмірал” запозичене з голландської і сходить до арабського “аміру ль-Бахрі” (емір моря). А ось одна з версій походження слова страус: від арабск. Сатар (ховати) і Руус (голова). Арабська фраза “абра’а кад’абра’а” буквально означає “зцілив він, зцілив”. Виходить, що середньовічні лікарі використовували заклинання в повній відповідності з його значенням.

Забавні збіги з українськими словами
Сир – ремінь двигуна
Борщ – нари
Батут – каченя
Кофта – котлета
Льон – колір
Фреска – солодощі з горіхів, кокоса і меду, які зазвичай продаються на пляжах
Торба – могила, шматочок гашишу, город
Мох – мізки

Джерело: Еgypt Нome



До зустрічі з мистецтвом! 

вівторок, 16 березня 2021 р.

Свято українського вареника, або українська Масляна.

В Україні, як і в багатьох країнах світу, Масляну святкують віддавна. А от традиція їсти млинці під час святкувань - не така вже й українська.

Масляна або Масляниця - традиційне свято, що припадає на останній тиждень перед постом. Як і в багатьох інших країнах, в Україні "масляні" дні асоціюються з млинцями, які готують різноманітними способами.Втім, історично для українців під час святкувань млинці не були властивими. Цей звичай прийшов на територію України з Росії. Значно популярнішими на Масляну тут були вареники. Те, що з самого початку головною стравою на Масляну в Україні стали не млинці, пояснюється просто - вареники історично більш популярна ритуальна страва для українців, - кажуть експерти-фольклористи. В останній тиждень перед постом їх готували різноманітними способами. Один з найпопулярніших - вареники з сиром, запечені зі сметаною та маслом.

У нашій Жовківській ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 також святкували Масляну учні 4-А класу із класним керівником Жук Марією Григорівною. Чудові батьки організували для дітей майстер-клас із ліплення вареників, що принесло масу задоволення усім - і дорослим (батькам і вчителям), і дітям. Учні розповідали також легенди про виникнення вареників, цікаві факти та вірші і гуморески про цей кулінарний шедевр. І, звичайно, не обійшлося без пісні - бо усі люблять співати, а пісні про вареники - виконували із особливим захопленням. 






Ідилія "Вареники" Саул Черніховський



























четвер, 4 березня 2021 р.

У пелюстках червоної рути...

 4 березня - день народження Володимира Івасюка. 

Торкнулись пальці клавішів блискучих

Й застигли звуки у повітрі, мов туман …

Полилась музика. Спокійна – та пекуча,

У далечінь, в безкрайній океан.

Полилась, попливла на всіх вітрилах,

Запахла цвітом спілої зорі …

Невже людина чудо це створила,

А, може, спів небесних це створінь?

А, може, танців це чарівні звуки,

Чи вранішня росиця на траві ?

Ні, це чарівні музиканта руки,

Та ніжне серце і душі вогні.

В просторі плину століть

Часом зявляються постаті,

Якими пишається світ,

Які мов посланці із космосу…

Один з них – це Володя Івасюк,

Співочий світоч із народу - і по праву, -


Його пісні лиш радість і любов несуть,

                     

А він зазнав і підлості і зради.

                      

Писав Володя музику класичну,

                      

І до спектаклів музику писав.

                      

Хоч вже закінчив інститут медичний,

                      

Та музику він більше все ж кохав.

 

Пісні Володі – це скарбниця України,

Такої популярності ніхто не знав.

Цей водограй співав через вогонь і стіни,

Про матір, квіти, про любов співав …

 

Талант мов джерельна водиця,

Мов птаха, тріпоче у серці,

Його не зламає і криця,

Його не спіймати, не стерти.

Напевно не знали цього

Радянські нудні бюрократи,

І птаху підбили крило,

Не дали у небо злітати.

«Червона Рута» линула над світом,

В домівках, вулицях, і телерадіоефірі,

Не признає чиновник, і не вірить,

Народ признав і полюбив, повірив.

За що, ну чому так все сталося?

Хто ж злочин зробив проти нього?

У небі пісня дзвінка обірвалась…

Не вберегла Україна пісенного генія свого…

 

 Ще в той пам'ятний день, як Володя родився,

Люди йому заподіяли лиха: 

З халатності лікар щось не додивився,

І розчин кислотний закапав  в повіки.

Дитя нерозумне заплющило очі,

І це врятувало малого Володю,

Скотились по личку дві чорні доріжки,

Мов чорнії сльози – провісники долі.

 Провісники долі або Божий знак,


Що лиха зазнає в житті цей юнак.


Хтось не сприймав його творчість уперто,


А хтось заздрив славі його – в житті, і посмертній.


Хтось просто байдуже пройшов стороною.


Хтось знав – та боявся КДБ з Москвою. 


Хто ж винен, що страшний цей злочин

Так нерозкритим досі і зостався ?

Хто ж посприяв, що кат-злочинець

В Брюховецькому лісі заховався ?

 

Той день, сльозами смутку оповитий

Собі у коси заплела весна.

Стояв народ сумний, і зляканий, збентежений,

А в їх серцях ще свіжа рана, борозна…

Його мелодії – це ніби промінь світла

Це ніби крик душі, палкий вогонь.

І кожна пісня, мов маля тендітне,

Черпає силу духу і тепло долонь.

 

О, люди, люди! Може, досить вже терпіння ?

Трагічна смерть Володі кличе до спокути

Одна надія –  на людське сумління,

Не маємо ми права, щоб забути

Поета, Композитора, Митця!

Пошли нам, Боже, віри, мудрості і сили

Дізнатись гірку правду до кінця

І дати його пісні другі крила.


скульптор Любомир Кукіль памятник Івасюку в Брюховичах:

 



усі вірші - авторські, Марії Демків (урок-реквієм пам'яті Володимира Івасюка)


Стежками духовності: Михайло Вербицький.

 

4 березня  - день народження автора Державного Гімну України Михайла Вербицького. 

                    Сідайте й послухайте, діти, уважно,

Бо гість завітав до нас дуже поважний.

І зовсім звичайно, без чудо-містерій,

Цей гість відчиняє до класу вже двері.

Й не тільки до класу, а в диво-країну,

Де музика завжди звучить неодмінно.

Чекали давно ми гостей на розмову.

Отож, надаємо йому зараз слово:

Словничок: Я — музичний малий словничок,

Поспішаю до вас на урок.

Скрізь звучать незнайомі слова,

Аж болить вже від них голова.

А я спробую все пояснити,

І музичних азів вас навчити.

Мене учні в школі питають,

Чи Музику добре я знаю?!

Не тільки люблю її й знаю,

А й інших охоче навчаю!

Досвідчений чи новачок –

Відкрий лише мій словничок,

Пояснення знайдеш й підказки,

І вже не зазнаєш поразки

У конкурсах чи вікторинах:

Не матимеш ти собі рівних….

Розумний і вчений я дуже,

Про все розкажу тобі, друже:

Про рондо, сюїту, сонату,

Про ліги і гостре стаккато,

Про форми музичні і жанри

Детально пояснюю й гарно.

Тож сміло сторінки мої гортайте

І біографію Вербицького вивчайте!  


                    Талант, мов джерельна водиця,

Мов птаха, тріпоче у серці,

Його не зламає і криця,

його не спіймати, не стерти.

В просторі плину століть

Часом з’являються постаті,

Якими пишається світ,

Які, мов посланці із космосу…

У цьому житті їм судилося,

Як зірка нова, загорітися…

Ділами своїми у пам’яті

Мільйонів людей залишитися.


Такою постаттю став у музичній та політичній культурі України Михайло Вербицький: священик, композитор, громадський діяч, педагог. Народився Михайло Вербицький в с. Явірник Руський на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а матір, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич — перемишльський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячів УГКЦ. 1828 Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УГКЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемишльського хору, в якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, В. А. Моцарта, Бетховена твори композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.



                              Гітаро улюблена! Лиш ти одна

По-справжньому ти мене знала….

Ти – спокій сердечний, думок глибина,

Ти – музи моєї начало….

Супутнице вірна, гітаро моя,

Ішла крізь життя поряд сміло.

Щодня прославляла ти Бога-Отця,

Ми разом раділи й тужили.

Завжди твої струни втішали мене,

Співали чи тихо бриніли.

У дні дощові, й коли сонце ясне,

Ми Богові й людям служили.


            Дослідники кажуть, що отець Вербицький написав пісню «Ще не вмерла Україна», щиро вірячи, що це текст Тараса Шевченка, до річниці вшанування якого, власне, була написана музика до пісні.

                              Іду селом…. Тут жив колись Вербицький, –

Милуюся природою сповна:

Такі садиби мальовничі, добрі люди,

Даремно кажуть: «Раю на землі нема.»

А біля церкви квітів – тьмуща тьма!

Їх доглядає дівчина охайно:

– Ви знаєте, хто тут колись служив?

А сам Вербицький! Сам отець Михайло! –

Довірливо всміхнулося дівча

І повело гуляти по плебанії.

Не так багато приїздить сюди гостей,

Тож я їй радо склав компанію.

І тішить думка, що іду по стежці,

Де композитор сам колись ступав.

А ось – колодязь, і, можливо, з нього

Студену воду сам Вербицький брав?

                    Прямуйте  стежками  духовності

В ділах   і   у   кожному   слові.

Шукайте  в  серцях    неповторності,

Живіть  в  милосерді  й  любові.

Хай  приклад  служіння  і  приклад  життя

До  звершень  нових  надихає.

Вогонь  милосердя,  вогонь  співчуття

Хай  в  кожній  душі  запалає!


вірші  про Вербицького - авторські, із сценарію Демків Марії "Стежками духовності". 

А що вамвідомо про Михайла Вербицького? Пропоную перевірити у тесті: