Маестро Василь Триліс вважає, що його спричиняють насамперед система дихання співака та звуки пісні. Зі звуками зрозуміло: пригадуються публікації про їх оздоровчий ефект – зокрема церковних дзвонів.
Але як саме дихає співак? Виявляється, так, як вимагає пісня. А українська народна пісня здебільшого потребує дихання неглибокого, оскільки їй властиві короткий вдих та довгий ритмічний видих. Отож співуча душа і призвичаюєть-ся до регулярного поверхневого дихання, котрому чимало людей нині вчаться за великі гроші й за спеціальними методиками. А той, хто співає, без особливих зусиль накопичує в крові багато альвеолярного вуглекислого газу та збагачуючи свою кров киснем. Коли ж кисню у крові вдосталь, маємо чудову профілактику інфаркту, інсульту й інших бід.
Тож українська народна пісня – це ідеальна дихальна вправа, – підбиває перший підсумок Василь Триліс і, не даючи розслабитися, вже наголошує на винятковому духовному впливові пісні.
Що ми робимо, коли виникають проблеми? Переважна більшість людей замикається в собі, не маючи з ким поділитися, не сподіваючись на розуміння або не знаходячи потрібних слів.
Психолог на це зауважить: так ми не вирішуємо проблему, а лише ховаємося від неї, “викохуючи” щось на зразок “міни сповільненої дії”. Як і коли вона вибухне, невідомо, але наслідки можна спрогнозувати – від сумних до трагічних.
Звісно, втриматися від такого запитання важко. Ніби передбачаючи його, Василь Триліс звертає нашу увагу на тематику українських народних пісень. Створені практично “на всі потреби”, вони здебільшого оспівують наболіле. Величезна кількість пісень присвячена родинним стосункам, нещасливому коханню, важкій жіночій долі. А як детально подається кожна конфліктна ситуація, – переконуємося, про-слухавши кілька старовинних пісень. Отже, мудрі предки й без порад психологів не замовчували своє горе, а навпаки, виспівували його, осмислюючи та переживаючи. І хоч пісня нерідко викликала сльози – вона таки вела до краси та милосердя, полегшуючи життєвий тягар. Це спричиняло додатковий лікувальний ефект, – підкреслює В.Триліс і сипле новими цікавинками.
Виявляється, іноземці не просто шанують нашу пісню – вони ще й оздоровлюються нею! У Франції цей рух започаткувала донька нашого славетного Гната Хоткевича, почавши співати колискові… вагітним жінкам. Нині там створено спеціальний центр, де майбутні мами навчаються українським колисковим, отримують касети з ними тощо.
Тамтешні фахівці дійшли висновку, що пісенна атмосфера української колискової дає дитині духовне здоров’я. За це й цінують наші пісні французи. Отож, знаймо, що “й ми, Химко, люди”, – і розповідаймо про це українським молодятам, аби первісткові готували не лише памперси та суміші, а й колискові пісні, – мо’, здоровішими душею виростуть?
Послухали й ми декілька колискових – і про кицю, що йшла по водицю, і про ягничку – й настільки розслабилися під оте довге а-а-а-а, що дехто в залі й позіхати почав, потираючи очі – недарма ж раніше нянька співала, доки сама не засне!
Відчувається, на часі прохати шановного ведучого дати практичну пораду широкому українському загалові в особі наших читачів, які вміють та люблять співати і хочуть бути здоровими.
Я порадив би… СЛУХАТИ пісню. Просто вмикати радіо – і СЛУХАТИ. А вже коли якась припаде до душі – її розучуйте.
Оце вам уся порада! – відповів зі сцени Василь Триліс.
