пʼятниця, 29 квітня 2016 р.

Stabat mater dolorosa

Stabat mater dolorosa (з латинської – “стояла мати скорботна”) – канонічний духовний напів католицького обряду про страждання Діви Марії під час розп’яття Ісуса Христа. Скорботність та вселенський біль Матері Божої, її благання про дарування Синові життя у раю після смерті, надихали композиторів на увіковічнення цього образу в музиці у різні епохи – від Середньовіччя до сучасності. Серед них – Жоскен Депре, Джованні П’єрлуїджі да Палестрина, Джованні Перголезі, Йозеф Гайдн, Франц Шуберт, Ференц Ліст, Джузеппе Верді, Джоаккіно Россіні, Антонін Дворжак, Франсіс Пуленк, Кшиштоф Пендерецький, Арво Пярт та інші.
Найзнаменитіша “Stabat mater” належить перу італійського композитора першої половини ХVІІІ ст. Джованні Баттіста Перголезі, якому доля відміряла лише 26 років життя. Це останній твір композитора, над яким він працював до кінця своїх днів.

Дуже люблю цю кантату.... Це надзвичайна, Божественна музика! Мені пощастило в студентські роки співати її в органному залі Львова з нашим жіночим хором  під керівництвом Зиновія Демцюха і з солістами  та оркестром консерваторії. Дуже багато теплих спогадів навіює ця музика, хоча тема трагічно-фатальна: про страждання Матері Божої біля Сина, розп'ятого на Хресті.... Послухайте цю музику, не пожалкуєте....

вівторок, 26 квітня 2016 р.

Попіл Чорнобиля стукає в моє серце...

Минуло уже 30 років, а чорний день в історії нашої Батьківщини, день Чорнобильської трагедiї, продовжує хвилювати людей: тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день ні для кого не минув безслiдно. Вiн розплодив по свiту багато трагедiй.
Нині, на рубежі тисячоліть, загроза смерті планети Земля від екологічної катастрофи більш реальна, ніж загибель від ядерної війни. Чорнобильська трагедія - це жорстоке і, мабуть, останнє попередження людству про те, що час розкидати каміння вже минув і настав час каміння громадити.
Чорнобильська катастрофа фактично нездоланна, оскільки головним її наслідком є радіація, незрима й невідчутна, здатна діяти протягом тисяч років і на величезних територіях. Саме тому тема Чорнобильської трагедії близька не лише українцям, а й людям усього світу.


Цей день буде завжди об'єднувати покоління і народи одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.
Сьогодні на виховній годині в 5-Б класі ми говорили про Чорнобиль, віддали шану людям, що віддали своє життя, коли ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС, заспівали пісню пам'яті .......






















неділя, 24 квітня 2016 р.

Конкурс фольклорних колективів ЗОШ Жовківського району

"Для козака шабля - його хрест, перемога - його Бог, а пісня - його молитва..."
                                                                             (  Доменіко Чамполлі )
               Народна пісня торкається найтонших граней нашої душі. В ній поєднані народна педагогіка, патріотизм і любов до родини, сім'ї, друзів. Народна пісня розвеселяє та навчає, прищеплює з дитинства оті єдині і неповторні моральні цінності, якими повинна бути наділена кожна людина в суспільстві. Українці по праву можуть пишатися своєю фольклорною спадщиною: такої кількості народних пісень не знає жодна нація у світі. Хоча, на жаль, не у всіх регіонах її дбайливо вичають та знають (((((( Адже відомо, що не знаючи минулого, свого культурного надбання, немає про що говорити і про розвиток держави у майбутньому.
                   Саме з метою вивчення і поширення фольклорної спадщини серед молоді в нашому районі проводиться конкурс фольклорних колективів. Народна традиції представляють учні загальноосвітніх шкіл району. Це дуже гарне і цікаве дійство, бо кожен обряд - як фантастична вистава. Учні щороку старанно готуються до цього виступу, і, переконана, отримують задоволення від нього. Колектив нашої школи посів третє місце у районі. Але це не головне: важливо, щоб діти любили народну пісню, знали і хотіли її вивчати. Адже в ній - як генетичний код нації, вся суть українства...... Співаймо ж, хай лунають ці пісні соловейками в нашому краї!


















середа, 13 квітня 2016 р.

Хоровий спів зміцнює імунну систему і допомагає побороти рак

Хоровий спів може допомогти пацієнтам із онкологічними захворюваннями досягти найкращого емоційного та фізичного стану під час лікування та запобігти поверненню пухлини.
Це відбувається завдяки стимуляції імунної системи, вважають лікарі-дослідники.


Вони визначили, що лише одна година співів помітно підвищує рівень імунних протеїнів — цитоксинів, які наше тіло використовує для боротьби з серйозними хворобами, у тому числі з раком.

Дослідження провели вчені Імперського коледжу Лондона, Університетського коледжу Лондона і Королівського музичного коледжу, повідомляє The DailyMail.

Та сама година співу також значно зменшує кількість кортизолу.

Зниження рівня стресу і тривоги зменшує навантаження на імунну систему і дозволяє їй виконувати свої функції ефективно.

Проект фінансувала організація Tenovus Cancer Care. У дослідження взяли участь 193 учасники хорів з Кардіфа, Брідженда, Понтипрідда та Свонсі.

У 55 із них був діагностований рак.

Співаки здавали зразки слини до години співу і одразу після. Матеріал аналізували, щоб простежити, які зміни відбулися у рівнях гормонів та цитоксинів.

Результати дослідження були опубліковані у журналі Cancer Medical Science.

Вчені також дізналися, що люди з депресивними розладами переживали значне покращення настрою.

Рівень запальних процесів у тілі знижувався.

Співавтор дослідження лікар Ян Льюїс так прокоментував побачене: Ми заклали фактологічні підвалини розуміння, що хоровий спів має низку соціальних, емоційних та психологічних переваг, а відтепер ще й спостерігаємо за його біологічним впливом. Ми довго чули анекдотичний вислів, що колективні співи дозволяють нам почуватися добре, але вперше вочевидь побачили, що вони покращують роботу імунної системи".

Джерело: Українська правда життя

понеділок, 4 квітня 2016 р.

Сьогодні день народження Квітки Цісик!

У ‪#‎ЦейДень‬ у 1953 році у Нью-Йорку народилась Квітка Цісик, американська співачка українського походження, лауреатка премії "Оскар" (1977). Авторка збірників "Пісні України" (1980), "Два кольори" (1989), саундтреків до однойменного фільму "You Light Up My Life" (1977).
Була голосом американських брендів та виконавицею рекламних джинглів корпорацій Coca-Cola, Pepsi-Cola, American Airlines, ABC, NBC, CBS, "Макдоналдс", з 1982 р. і до смерті Цісик залишалася єдиним голосом компанії Ford Motors.
Два кольори Квітки Цісик
http://day.kyiv.ua/…/artic…/taym-aut/dva-kolori-kvitki-cisik
   Мої авторські рядочки пам'яті великої співачки Квітки Цісик:
   
        В просторі плину століть
       Часом з’являються постаті,
       Якими пишається світ,
       Які, мов посланці із космосу…
      У цьому житті їм судилося,
      Як зірка нова, загорітися…
      Ділами своїми у пам’яті
      Мільйонів людей залишитися.
      В буденне «радянське» життя
      Увірвалась, як вихор, пісня
      Мелодіями майбуття -
       Співала її Квітка Цісик…
      Та ні, не співала. Вона ними жила,
      Піснями її України.
      Любов і натхнення-усе віддала
      Для пісні і для Батьківщини.
      І хворою вперто ішла до мрії.
      Якою ціною? Нам важко сказати.
     Безцінний залишила слід на землі.
     Ми будемо, Квітко, як ти, співати.
                Притихло сонце, небо обірвалось
                І заридало жалібним дощем.
                Нестало Квітки. Лиш пісні зостались.
                І огортає душу слізний щем.
                Ще стільки справ і мрій, що не здійснились!
                І скільки недоспіваних пісень!
                ще вчора – в очі синові дивилась –
                А вже настав новий без тебе день…
                Та ти жива! І в пісні будеш жити
                Від покоління в покоління сотні літ!
                Пишатись буде Україна й дорожити,
                Пісні твої співатиме весь світ!
                    
                    Живе у серці пісня нездоланна,
                    Лунає вільною на увесь світ.
Її співала Квітка Полум’яна, 
Дала їй крила, вивела в політ.
Співачка Кейсі чи Орися-Квітослава?
Біографи старанно все вивчають.
Тебе чекає невмируща слава
І в Україні тебе знають й пам’ятають.
Любила щиро землю цю далеку,
Де сон-трава, пшениця й солов’ї…
Де відлетять до вирію лелеки,                               
Де ніч колише зірочки свої.
Комфортно почувалася усюди:
Фольклор і опера, рок, блюз-підвладні Квітці.
Тому любили Квітку щиро люди,
Малі й дорослі, в будь-якому віці.
Ти народилась і жила за океаном,
Та Україну понад все ти полюбила,
І за тонким, дівочим, ніжним станом
Ховалась мужність, віра, дивна сила.
І, хоч підступною була життя дорога,
Важка хвороба вперто дошкуляла…
Ти-йшла вперед, ти йшла до перемоги.
 І, незважаючи на все, ти все ж СПІВАЛА!


пʼятниця, 1 квітня 2016 р.

Музика і гумор...

1 квітня - вважають днем гумору, днем сміху. От і я вирішила присвятити сьогодні публікацію цій темі. Адже видатні музиканти, композитори теж вміли посміятися над своїми та чужими вадами, мали тонке почуття гумору. Пропоную вам декілька анекдотів про музику та веселі малюнки-карикатури до цієї теми. Смійтеся на здоров'я!




Якось композитор Йоганнес Брамс гостював у одного аристократа. Бажаючи догодити своєму гостеві, господар велів за обідом подати на стіл краще вино зі своїх підвалів.
Він підняв тост на честь композитора і закінчив його так: 
- “Панове! Це найкраще вино з моїх підвалів, я б навіть сказав – Брамс серед вин!” Згодом він запитав композитора, чи йому сподобалося вино. Той відповів:
- “Вино непогане, але чи немає у вас серед вин ще й Бетховена?”
Брамс довго лікувався на одному модному курорті і пив мінеральну воду. Коли курс лікування закінчився, лікар запитав його: 
- “Чи задоволені ви лікуванням? Можливо вам чогось не вистачає?” 
Брамс був чемний: 
- “Щиро вам вдячний, у мене все на місці. Всі хвороби, які привіз сюди, я везу назад”.

Одного разу Брамс на концерті акомпанував посередньому віолончелісту і навмисно грав занадто голосно, щоб заглушити його погане виконання. Після виступу віолончеліст був дуже незадоволений і заявив, що він сам себе не чув. Брамс зітхнув:
- “Щастить же ж комусь !”
 Один захоплений шанувальник, зустрівши композитора біля його будинку, захоплено вигукнув:
- “Уявляю, що буде написано на стіні цього будинку після вашої смерті”.
- “Здається квартира”, – відповів Брамс.

Організатори одного великого світського прийому дуже хотіли дістати собі Брамса. Вони вирішили зробити композитору приємне, доставили йому список всіх запрошених і запропонували викреслити всіх неугодних йому людей. Брамс на секунду задумався і викреслив тільки своє прізвище.

Організатори одного великого світського прийому дуже бажали присутності Брамса. Вирішивши хоч якось переконати композитора, вони дали йому список запрошених, запропонувавши викреслити імена людей, яких він не хотів би там бачити. Хвильку подумавши, Брамс викреслив тільки своє прізвище.
Один молодий композитор звернувся до Брамса з проханням оцінити його новий твір. Брамс довго й уважно вивчав партитуру, потім похитав головою і спитав:
- “Молодий чоловіче! А де ви купуєте такий гарний нотний папір?”
 - Що це ви пишете тільки сумну музику? – спитав якось видавець молодого композитора Брамса.- Напишіть щось веселе.
- Спробую, – відповів той.
Через кілька днів він прийшов у видавництво з великим згортком.
- Ну як, вийшло? – запитав видавець.
- Не знаю, – сказав Брамс і простягнув ноти.
Новий твір називався так: “Весело я йду в могилу”.
Улюбленою іграшкою маленького Брамса були олов’яні солдатики. Він міг годинами вибудовувати свою “олов’яну армію”. Але й ставши вже дорослим чоловіком і прославленим композитором, Брамс продовжував довго бавитись в солдатиків.
- Ах, маестро, як так можна? – дивувалися друзі. – Ви зовсім не шкодуєте свій час!
- Панове, ви нічого не розумієте ні в творчості, ні в олов’яних солдатиках, – відповідав композитор.
- Варто мені вибудувати мою вірну армію і скомандувати їй: “вперед”, як до мене негайно приходить натхнення, і тоді, як мої солдати біжать на штурм, я біжу до рояля…
Молодий композитор вмовив Антона Рубінштейна програти йому дві свої п’єси. Зігравши одну п’єсу, хотів був вже розпочати другу, та Рубінштейн його швидко зупинив, сказавши:
— Дякую, шановний, не переживайте, друга п’єса мені значно більше сподобалась!

Брамс був надзвичайно популярним композитором і тому безліч дилетантів постійно набридали йому проханнями прослухати їх твори… Будучи ввічливим і доброзичливим, композитор, проте, всіма доступними засобами намагався позбутися цих, як правило, порожніх відвідувань. 
Одного разу, виходячи зі своєї квартири на третьому поверсі, Брамс зіткнувся на сходах з якимось молодим чоловіком з великою зв’язкою нот в руках… Без сумніву, це був ще один з його прихильників. На щастя, шукач слави не знав Брамса в обличчя. 
- Пане, не могли б ви мені підказати, де тут живе знаменитий композитор Брамс? - звернувся молодий чоловік до Брамса. 
- З превеликим задоволенням, – люб’язно відгукнувся Брамс, – композитор Брамс живе на третьому поверсі… – і, вклонившись, пішов у своїх справах.

— Яка відмінність між хорошим диригентом та поганим? — запитали якось у Ганса фон Бюлова.
— Розумієте, хороший диригент тримає партитуру в голові, а поганий — голову у партитурі,— відповів той.

Маючи досить уїдливий темперамант, Брамс ніколи не пропускав нагоди відпустити гостре слівце. Друзі знали про цю рису композитора і ставилися до його лихослів’я, як до належного. Одного разу, попрощавшись з друзями, Брамс пішов додому. Незабаром він повернувся зі словами: 
- Пробачте мені. 
- Але за що, ти ніби сьогодні нікого не образив! 
- За це і прошу вибачення. Я нікого з вас не образив, а це на мене зовсім не схоже.

Один аристократ, великий любитель музики якось із сарказмом запитав у Брамса:
- Маестро, а чи не здається вам, що тема фіналу вашої Першої симфонії разюче схожа на аналогічну тему Дев’ятої симфонії Бетховена?
- Справді, це так! Але набагато більш вражаючим те, що кожен осел вважає своїм неодмінним обов’язком повідомити мені про це!

Один соліст, що репетирував з Бюловим, постійно спізнювався на репетиції. Диригент тактовно запитував того:
— Напевне, я з оркестром приходимо зашвидко?
Та одного разу співак прийшов вчасно. Але oркестранти, які звикли постійно його чекати, порозходились.
— Браво, — вигукнув Бюлов, — тепер весь оркестр з’явився згідно вашого розкладу.

Брамс не відзначався красномовством. Після виконання його Першої симфонії (її часто називають “десятою симфонією Бетховена”), було влаштовано банкет, де серед присутніх був чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамсу дали слово, і він почав так:
- Творіння музики – досить важка справа… – тут він надовго замовк, мабуть не знаючи, що говорити далі, і нарешті продовжив: – Наслідувати значно простіше, однак про це з великим знанням справи може розповісти мій друг Поппер.
Тоді Поппер встав і, сміючись, відповів:
- Панове, Брамс стверджує, що я фахівець в наслідуванні; не знаю, чи це дійсно так. Знаю тільки, що єдиний композитор, кого корисно наслідувати, це – Бетховен. Але якраз про це більш детально може розповісти саме мій друг Брамс…
Якось Йоганн Штраус – відомий вже у той час композитор, зустрів у Відні товариша, з яким цілих двадцять років тому сидів за шкільною лавою.
— Ах, Йоганн, як я радий тебе бачити! До речі, розказуй – чим ти займаєшся? — запитав приятель.

Одна малообдарована співачка давала концерт. Перед виступом вона попросила Брамса дати їй раду…
- Панянко, ви готові до виступу? – поцікавився той.
- Звичайно, маестро! Можете прослухати мене зараз?
- Ні, ні, , перепрошую – ви мене не зрозуміли, – жваво заперечив Брамс, – я лише хотів дізнатися, чи зшили ви до концерту плаття та чи купили рукавички?
- Ну звичайно, та чому вас цікавлять такі дрібниці?
- Так ви ж просили поради. Та коли б ви не зробили всього цього, я б не радив вам виступати…

Другою пристрастю після музики у Брамса з раннього дитинства було читання. Він читав стільки, скільки дозволяв час. Читання було для нього одночасно розвагою, відпочинком і потребою. Брамс частенько наставляв своїх учнів:
- Щоб стати хорошим виконавцем, треба не тільки багато вправлятися на інструменті, а й багато читати. Книга будить уяву, не дає лінуватися розуму. Читайте, панове, читайте якомога більше!
- А коли ж займатися інструментом? Адже він теж потребує часу! – З подивом питали учні.
- Було б бажання, а час завжди знайдеться! – рішуче відповідав книголюб-учитель. – Наприклад я, ще будучи дитиною, змушений був заробляти сам на життя, граючи всілякі дурниці в матроських кабачках Гамбурга. Робота була для мене нудною, поки я не здогадався поставити на підставку замість нот книгу! Правда, часом, зачитавшись, я й не помічав, як замість танців починав грати сонату
 Бетховена… Але, чесно кажучи, п’яним матросам було все одно, вони танцювали і під Бетховена. Так що і вони, і я проводили вечори у взаємному задоволенні.

Якось одного разу російський композитор О.Бородін запросив до себе на вечерю друзів. Вони гарно проводили час за бесідами та розвагами, аж ось раптом композитор встав, почав одягати пальто та прощатись:
- Бувайте здорові, мушу йти – у мене зранку лекція…
Лише після заглушливого реготу він згадав, що знаходиться у себе вдома.

Одного разу дружина “короля вальсів” Йоганна Штрауса попросила Брамса написати кілька рядків у її сімейному альбомі. Брамс дуже любив музику Штрауса і високо цінував його талант.  Взявши перо і, накидавши перші такти вальсу Штрауса “На прекрасному голубому Дунаї”, він знизу зробив приписку: “На жаль, музика не моя. Йоганн Брамс”.

Брамс завжди охоче допомагав усім, хто потребував його допомоги, причому робив це від щирого серця. Він дуже симпатизував чеському композитору Антоніну Дворжаку, з яким познайомився якось в Празі і полюбив усією душею.
Брамс пропонував Дворжаку приїхати до Відня, і обіцяв допомогти йому знайти там роботу.
Дворжак сумнівався в успіху цього підприємства і відмовлявся, зіславшись на те, що життя в Празі набагато дешевше.
- Не турбуйтесь, – наполягав Брамс. – Ви цілком можете розраховувати на мене. Справа в тому, дорогий Антонін, що в мене є стан, але немає дітей, а заводити їх на старості років вже пізно …
- Ви мене хочете усиновити? – пожартував Дворжак.













Конкурс вокальних ансамблів

У рамках фестивалю "Таланти твої, Україно" 30 березня 2016 р. у Жовківському центрі творчості відбувся  районний конкурс вокальних ансамблів. Ансамбль нашої школи "Мажоринки" взяв участь у конкурсі та посів І призове місце, чим ми дуже тішимося і пишаємося. На конкурсі "Таланти твої , Україно" це вже третя перемога поспіль ( І місце дівчатка зайняли в минулому і позаминулому році).  Ансамбль "Мажоринки" створений був вісім років тому, коли дівчатка навчалися у 1 класі. Щороку вони беруть участь у всіх концертах школи, батьківських зборах, районних пісенних конкурсах, в роботі шкільного хору. Дякую вам, мої дорогі учні, за наполегливу працю, ви у мене найкращі!