четвер, 17 серпня 2023 р.

Церква-ротонда Св.Миколая на Аскольдовій могилі в Києві.

 Продовжую розповідати про свої мистецькі подорожі Києвом. Сьогодні розповідь про церкву Святого Миколая Чудотворця в Києві (відома як церква-ротонда), в якій мені пощастило побувати. Ще здалеку побачивши церкву, спочатку вразила музика дзвонів, що лунала на всю околицю і фрагменти якої поспіхом я записала на пам'ять. Відчуття - неймовірні!

Серед величезного парку, що знаходиться на правому березі Дніпра, самотньо стоїть церква Святого Миколая Чудотворця. Це місце в урочищі Аскольдової могили уподобали собі безліч художників і неодноразово зображали його у своїх творах. Відомий акварельний малюнок Т.Г.Шевченка "Аскольдова могила" 1846 р., роботи Івана Їжакевича та інших митців.

Тарас Шевченко "На Аскольдовій могилі"

Василь Штенберг "Аскольдова могила"

Легенда розповідає про те, як новгородський князь Олег, хитрістю заманив князів Аскольда і Діра та вбив їх, за те що "не були шляхетного роду". Олег був опікуном неповнолітнього князя Ігоря, таким чином, опісля сам заступив на престол. Через п'ятдесят років по тому, на місці, де поховали князя Аскольда, невідомий чоловік Ольма збудував церкву св. Миколая Чудотворця (таким було християнське ім'я Аскольда). Спершу вважали, що до будівництва церкви має причетність княгиня Ольга, а отже церква є найдревнішою в Україні. Імовірно, що таке судження виникло через помилки переписувача, який замість "Олма" написав "Олга". Та зрештою, саму Ольгу також тут поховали. І лише пізніше перепоховали у Десятинній церкві. Коли до влади дійшов син Ольги – Святослав, він зруйнував церкву, намагаючись відновити язичницькі погляди, караючи віруючих та переслідуючи християн.

Через дев'ятнадцять років, князь Володимир відбудував дерев'яну церкву. 1036 року тут заснували Микільський жіночий монастир, де провела останні дні в усамітненні мати преподобного Феодосія Печерського. Кам'яний саркофаг з тілом Аскольда знаходиться у підвальному приміщенні церкви.

Монастир неодноразово нищили та грабували татари. 1147 року Андрій Боголюбський взяв церкву у підпорядкування Києво-Печерської Лаври.

1240 року його було пограбовано татаро-монгольським військом хана Батия.

Після того, як Іван Мазепа за проектом Йосипа Старцева збудував кам'яний Військово-Микільський собор, що увінчувався п'яти банями та височів на самісінькій горі над Миколаївською церквою, дерев'яний храм втратив свою першість. Він перетворився на прицвинтарну каплицю. (У 1934 році Військово-Микільський собор знищено більшовиками. Зараз на його місці стоїть Центр дитячої та юнацької творчості.)

1810 року Київський архітектор Андрій Меленський завершив будівництво мурованої церкви-ротонди св.Миколая на Аскольдовій могилі. Замовником на спорудження храму виступив купець  Самійло Мещеряков, прагнучи увічнити пам'ять покійної дружини. Вартість побудови коштувала 8 тисяч рублів. Невеличка споруда мала два поверхи та була виконана у стилі ампір. У напівпідвальному приміщенні знаходилась усипальниця на 77 місць для поховання, 24 місця внизу, 28 склепів всередині, і 25 зверху між колонами. Завершувалась церква дзвіницею та напівсферичною банею з ліхтарем.

Інтер'єр храму був багатим, його прикрашав іконостас з каррарського мармуру та золота, настінні розписи за ескізами В.Васнецова. Згодом, 1816 року церкву прикрасили розписи іконописця Білецького.


1847 року церкву на Аскольдовій могилі місцеві чиновники хотіли знести через зсуви ґрунту на схилах, та натомість, розширити фортечні мури Нової Печерської фортеці. Та завдячуючи імператору Миколі І, який 10 вересня 1847 року відвідав цю місцину, храм вдалось врятувати. На згадку про цю подію, встановлено меморіальну дошку з написом "Блаженної пам'яті государ Імператор Микола Павлович у 1847 вересня 10 дня благозволив одвідати церкву на Аскольдовій могилі і на донесення інженерів щодо проведення знесення церкви, котра мала тріщини від кургану, що посунувся з одного боку, зволив відповісти: "Анітрохи падіння не загрожує: дещо треба підправити, і церква повинна існувати".

Після цього, цвинтар обнесли кам'яним муром, церкву відреставрували і розписали та окремо збудували будинок для настоятеля. 1856 року, поблизу Миколаївської церкви, було проведено розкопки і знайдено древні печери з написами, датовані IX ст. Та після розкопок вхід до печер було втрачено. 1881-1882 роках церква відреставрована за проектом Володимира Ніколаєва.

У дореволюційні роки кладовище на Аскольдовій могилі було широко відомим і популярним. Тут заповідали себе поховати відомі філософи, лікарі, письменники і аристократи, військові. Та настав 1917 рік, зловісний рубікон, за яким на цей некрополь чекала одна біда за іншою. У березні 1918 року на цвинтарі з’явилася друга свята могила — братське поховання студентів-героїв Крут, які загинули в нерівному бою з червоною бандою Муравйова. Знаменитий хор Олександра Кошиця відспівав панахиду над 30 київськими юнаками. «На Аскольдовій могилі поховали їх», — написав про це Павло Тичина. Сьогодні про молодих патріотів нагадує тільки  хрест на символічній могилі біля церкви святого Миколая.

А вже 1919 року над цвинтарем прозвучав вердикт колегії комунгоспу про його закриття: мовляв, він переповнений, хоча місця ще було доволі. Час від часу за клопотаннями родичів тут ще ховали киян. А 1934 року більшовицька орда його сплюндрувала. Як і тисячі інших. Зберігся документ того часу — наказ комісара освіти УРСР В.Затонського голові міськради Гінзбургу, де, зокрема, зазначалося: «Аскольдову могилу треба як кладовище лі­кві­дувати, церкву закрити. Надгробні пам’ятки використати як матеріал для будівель та оформлення парків тощо. Бажано, щоб мармур у великих шматках (не плитняк, а іншої форми глиби) було використано як матеріал для скульптур, а то не могли донедавна знайти шматка мармуру, щоб замовити погруддя вождів революції». Ось таке бузувірство.

Очевидець цього блю­з­нірського погрому Герой України, кандидат архітектури Олесь Силин розповідав, як стояли тоді на Аскольдовій могилі каменедробарки і трощили на друзки пам’ятники, надгробки. Воістину, «сатана там правив бал». Руйнівного інстинкту атеїстів, тих, хто «был никем и стал всем», ніщо не зупиняло — передусім хоча б якась елементарна повага до покійників, до довколишньої краси гармонії вічного супокою в стародав­ньому урочищі над Дні­пром, де тішили зір біло­сніжність мармурових ску­льптур, витончене мереживо чавунних огорож. Стягували з постаментів «буржуев всех мастей», а це ж була Київська професура, духовенство, меценати, актори, письменники, лікарі, інженери — відомі й шановні люди. Плити з їхніх могил пішли на бордюри тротуарів Хрещатика та колишньої вулиці Кірова, нині Грушевського.

Цвинтар облаштували під парк відпочинку, церкву хотіли зруйнувати. Але, на щастя, її врятував архітектор Петро Григорович Юрченко. Оце недавно я довідалася, чому саме він запропонував замість бані з хрестом поставити колонаду. Як кажуть, з двох бід обирають меншу. У бібліотеці Академії мистецтва та архітектури я прочитала його книжки про дерев’яне зодчество України. З якою любов’ю він пише про храми, дзвіниці, хати Чернігівщині, Поділля, Київщини, Полісся, Карпат! Він їх обміряв, намалював, сфотографував. Намагаючись будь-що зберегти церкву, П.Юрченко запропонував зробити з неї парковий павільйон. Знищити всі поховання, «помилувати» лише акторів М.Соловцова й М.Глібову, льотчиків П.Нестерова й С.Крутеня, мецената й колекціонера старожитностей В.Тарновського, громадського діяча С.Подолинського, могили деяких родичів киян, які перенесли на інші кладовища. А цей цвинтар надалі пов’язували тільки з місцем смерті київських князів Аскольда та Діра. Очевидно, потрібно бодай якусь скромну табличку, що на цих дніпровських кручах колись існував один з найгарніших у Європі цвинтарів.

Під час Другої світової війни тут німці поховали своїх солдат і офіцерів. А з 1945 року праворуч від церкви — радянських воїнів. Звідси, власне, і починається парк слави.

Пам’ять про некрополь з часом стала пригасати, хіба що сторожили пам’ятали, якої дивовижної краси він був. Певна надія на його відродження заяскрі­ла після відкриття 1979 року музею історії Києва, Аскольдова могила стала його філією. Тоді ротонду сяк-так відремонтували, і в ній почали влаштовувати сезонні виставки. А 1985 року працівники музею і історії Києва підготували документацію для проведення капітального ремонту й оголосили конкурс на найкращий проект реставрації. Журі, куди ввійшли провідні архітектори, історики, з 12 проектів вибрало той, де фа­хівці «Укрпроект» реставрації пропонували відновити церкву в тому вигляді, як її спорудив А.Меленський, збудувати одноповерховий будинок священика з брамою та дзвіницею. У підвалі церкви святого Миколая (а це єдина вці­ліла споруда Микільсько-Пустинно-Слуп­ського монастиря) мала розміститися експозиція, яка ознайомлювала б відвідувачів з історією цього некрополя. Проектом також було передбачено відгородити невеличку частину території — ті тераси, де були поховані відомі діячі науки та культури, і поставити симво­лічні знаки. Ось такий був задум створення музейного комплексу «Історична місцевість Аскольдова могила».

На реставрацію по­трібні були кошти, їх міськ­рада не надала. У церкві-ротонді облітав тиньк зі стін, розповзався грибок. З дозволу тодішнього пред­ставника президента у Києві Івана Салія у травні 1992 року греко-католицька громада почала в ротонді проводити богослужіння. Новоселів  прийняли неохоче. Три роки тривала тяганина, допоки церкву таки передали греко-католикам у безоплатне користування на умовах охоронного договору. На пожертви парафіян і коштом міської влади зроблено ремонт, маківку церкви, як і колись, увінчує хрест, опоряджено її інтер’єр. Ця святиня стала першим київським храмом, яку відвідав під час свого візиту до України, Римський Папа Іван Павло ІІ. В пам’ять про цю подію на фасаді споруди була встановлена меморіальна дошка.


 



 


                                Меморіальна дошка про перебування Івана Павла ІІ у храмі


 



Джерела інформації, використані в дописі: 
http://www.personal-plus.net/199/1514.html

Немає коментарів:

Дописати коментар