22 травя - річниця поховання українського композитора Володимира Івасюка

 

Львів – 42 роки тому, 22 травня 1979 року, Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи в навчальних закладах і на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.

 

В просторі плину століть
Часом з’являються постаті,
Якими пишається світ,
Які мов посланці із космосу…

Один з них – це Володя Івасюк,

Співочий світоч із народу - і по праву, -

Його пісні лиш радість і любов несуть,

А він зазнав і підлості, і зради.

Писав Володя музику класичну,

І до спектаклів музику писав.

Хоч вже закінчив інститут медичний,

Та музику він більше все ж кохав. 

Пісні Володі – це скарбниця України,

Такої популярності ніхто не знав.

Цей водограй співав через вогонь і стіни,

Про матір, квіти, про любов співав …

Талант мов джерельна водиця,

Мов птаха, тріпоче у серці,

Його не зламає і криця,

Його не спіймати, не стерти.

Напевно не знали цього
Радянські нудні бюрократи,
І птаху підбили крило,
Не дали у небо злітати.
«Червона Рута» линула над світом,
В домівках, вулицях, і телерадіоефірі,
Не признає чиновник, і не вірить,
Народ признав і полюбив, повірив.
За що, ну чому так все сталося?
Хто ж злочин зробив проти нього?
У небі пісня дзвінка обірвалась…
Не вберегла Україна пісенного генія свого…

 

Ще в той пам'ятний день, як Володя родився,

Люди йому заподіяли лиха -

З халатності лікар щось не додивився,

І розчин кислотний закапав  в повіки.

Дитя нерозумне заплющило очі,
І це врятувало малого Володю,
Скотились по личку дві чорні доріжки,
Мов чорнії сльози – провісники долі.

Провісники долі або Божий знак,
Що лиха зазнає в житті цей юнак.

Хтось не сприймав його творчість уперто,
А хтось заздрив славі його – в житті, і посмертній.
 Хтось просто байдуже пройшов стороною.
 Хтось знав – та боявся КДБ з Москвою.

 

Хто ж винен, що страшний цей злочин

Так нерозкритим досі і зостався ?

Хто ж посприяв, що кат-злочинець

В Брюховецькому лісі заховався ?

Той день, сльозами смутку оповитий

Собі у коси заплела весна.

Стояв народ сумний, і зляканий, збентежений,

А в їх серцях ще свіжа рана, борозна…

Його мелодії – це ніби промінь світла

Це ніби крик душі, палкий вогонь.

І кожна пісня, мов маля тендітне,

Черпає силу духу і тепло долонь.

О, люди, люди! Може, досить вже терпіння ?

Трагічна смерть Володі кличе до спокути.

Одна надія –  на людське сумління,

Не маємо ми права, щоб забути

Поета, Композитора, Митця!

Пошли нам, Боже, віри, мудрості і сили

Дізнатись гірку правду до кінця

І дати його пісні другі крила.

Вірш пам'яті Володимира Івасюка - Демків Марії.
...з авторського сценарію "Урок-Реквієм пам'яті Композитора": 

"Урок Реквієм пам'яті Володимира Івасюка"